В долине парень путь держал
в ненастье, дождь и снег.
Руины церкви увидал,
и понял — вот ночлег.

Но только вот принёс закат
гостей там хоровод,
тому был путник сам не рад, —
да что это за сброд?!

Священник кафедру занял,
все гости по местам:
он мессу чёрную справлял
во имя не Христа.

С рассветом стал пустеть тот зал
и нет уже дождя.
Священнник путнику сказал
из церкви выходя:

«Я драуг, в землю погружён,
как в общем и все мы,
и тоже драуг ты, дружок,
и с нами силы тьмы!»

Вернулся целым путник тот
Во славу небесам.
И рассказал про тьмы народ,
И песню написал.

В долині взимку хлопець йшов
в негоду, дощ і сніг.
Руїни церкви він знайшов,
здається, ось нічліг.

Та тільки сонце як зайшло —
гостей там хоровод,
мандрівник думав, як назло, —
що це іще за зброд?!

Священик кафедру зайняв,
як в селах і містах,
він месу чорну там справляв
в ім'я… ні, не Христа.

Світанок — став пустіти зал,
і дощ там вже не лив.
Священик хлопцю так сказав,
як з церкви виходив:

«Я драуг, вкопаний в землі,
як загалом всі ми,
ти драуг теж, ми сили злі,
і з нами сили тьми!»

Все ж мандрівник той уцілів,
На славу небесам.
Всім розповів про драугів,
І пісню написав.